У цьому інтерв’ю тренерка Руслана Почтарьова розповідає про важливі роки навчання, викладачів, які визначили її шлях, тренерів-менторів та момент, коли вона зрозуміла, що спорт — це професія на все життя.
У якому інституті ви навчалися та чому обрали саме цей напрям?
Я навчалася в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, в інституті фізичної культури, адже ще з дитинства знала: моє життя буде пов’язане зі спортом. Саме цей напрям дав мені знання з анатомії, методики тренувань і педагогіки — основи майбутньої тренерської роботи.
Хто з викладачів найбільше вплинув на ваше становлення?
Мене оточували викладачі, які не лише навчали, а й надихали. Особливо великий вплив мали:
Калініченко Володимир Олександрович — плавання та зимові види спорту,
Нечипоренко Олена Анатоліївна — легка атлетика,
Гручуха Сергій Васильович — теорія та методика фізичного виховання.
Вони сформували в мені відповідальність, дисципліну та повагу до професії.
Чи був у вас тренер, який став авторитетом і прикладом?
Так. Мій перший тренер Бориско Лариса Володимирівна дуже швидко побачила в мені потенціал і відкрила ті якості, які допомогли перейти з молодшої групи в середню. У розквіт моєї спортивної кар’єри мене вела Насінник Людмила Іванівна, а ближче до її завершення — Хмурківська Вікторія Олексіївна, яка розкрила мою індивідуальність як дорослої спортсменки.
Які предмети найбільше вплинули на вибір професії?
Методика викладання, хореографія та спортивна педагогіка. Саме вони показали, що мені подобається навчати інших, створювати постановки, підбирати музику й організовувати виступи.
Коли ви вперше відчули, що тренерство — ваше покликання?
Під час перших педагогічних практик. Коли стала перед групою дітей і провела тренування, зрозуміла: я на своєму місці.
Який момент став переломним у переході до професійної діяльності?
Коли отримала перших власних вихованок. Відповідальність за їхній розвиток і підготовку до змагань стала точкою неповернення. Тоді я відчула впевненість у собі та своєму шляху.
Чи був час у студентстві, коли ви сумнівалися у виборі професії?
Ні, справжніх сумнівів не було. Були моменти втоми, як у кожного студента-спортсмена, але я завжди відчувала внутрішнє підтвердження, що я на своєму шляху. Спорт був моєю природною мовою з дитинства.
Які навички, отримані в університеті, стали найбільш корисними в реальному тренерстві?
Насамперед розуміння біомеханіки руху, анатомії, принципів навантажень. Це те, що дозволяє будувати правильну методику. Також важливими стали комунікація, психологія та практика викладання — без них тренер не може працювати з дітьми.
Що вам найбільше запам’яталося з періоду навчання?
Атмосфера постійного руху. Ми жили спортом: тренувалися, готували показові виступи, брали участь у змаганнях. Було багато творчості — постановки, музика, виступи. Це дуже розвинуло моє мислення як майбутньої постановниці.
Як ви вважаєте, що найголовніше має дати університет майбутньому тренеру?
Базу, системність і розуміння процесів. Але найголовніше — це не інформація, а вміння мислити, аналізувати і бачити сильні сторони дитини. Цьому мене навчили саме наставники.
